Вчені та конструктори за останні 70 років розробили значну кількість різноманітної техніки для лісу. Понад півстоліття перед розробниками ставили завдання – підвищити продуктивність і економічну ефективність. Проте технізація лісового комплексу не може бути самоціллю. Потрібна така техніка, яка, спричиняючи в процесі її експлуатації екологічні руйнації, водночас спроможна зменшувати їх до мінімумів. Отже ця техніка повинна не тільки створювати матеріальні цінності, але й повною мірою оберігати природу.

У розвитку техніки і технологій для лісового комплексу найбільше проблем нагромадилось в механізації заготівлі та транспортуванні деревної сировини, що обумовлено проблемами лісовідновлення.

Особливістю сучасних агрегатних машин є їх маса (15-20 т кожної), виліт стріли (небільше 5-8 м), низька маневреність, а обертання цих машин на місці призводить до повного розрушення структури грунту. До кінця розробки лісосіки вся територія вирубки покривається глибокими коліями і волоками, на місці яких залишається мінералізований обезструктурений грунт.

До цього додаються порубочні залишки, що становлять 15-20% від початкового обсягу деревної маси: пні в переважній більшості не вкладаються в той стандарт, вимога якого зводиться до 1/3 діаметра.

Вихід з положення може бути знайденим при реалізації комплексу заходів у трьох напрямках – організаційному, технологічному та технічному.

Організаційний шлях – уникнення штучного відокремлення лісокористування від лісовідновлення, які є “двома сторонами одної медалі”. Їх потрібно розглядати як єдине ціле. Об’єми лісовідновлення і, відповідно, витрати на лісові культури знаходяться в прямій залежності від якості лісосічних робіт.

Технологічні та технічні напрямки тісно пов’язані між собою. При цьому первинним є технологія. Прогресивні технології можуть стати надбанням виробництва за наявності техніки та обладнання світового рівня.

Світовою та вітчизняною практикою доведені переваги поступових рубок в декілька прийомів, а також заготівля та вивезення деревини в окремих випадках не в стовбурах, а сортиментами. Переваги цієї технології – збереження до 80% підросту головних порід; зведення до мінімуму зміни порід на другорядні, виразне скорочення обсягу лісовідновлювальних робіт. Отже, поступові рубки це – еколого-, енерго- і ресурсозаощадлива технологія. Проте та технологія, яка реалізується за допомогою агрегатних машин на гусеничному ходу (ЛП-19А, ЛП-18А), які створені для суцільних рубок, втрачає всі свої переваги і є навіть шкідлива, оскільки деревостану, що залишається, наносяться значні пошкодження (обдирання кори, зламування дерев, їх звалювання з кореневою системою тощо).

Щоб застосувати технологію поступових рубок, необхідна спеціальна екотехніка, а саме: багатоопераційні, неметалоємні, високопрохідні, легкокеровані, енергонасичені та зберігаючі підріст і грунт машини, обладнані гідроманіпуляторами з вилітом стріли 10-12 м. Цим вимогам відповідають звалювально-розкряжовувальні машини або харвестери і форвардери чи сортиментовози на колісному ходу.

Освоєння лісосировинних ресурсів деяких гірських районів здійснюється переважно на схилах, доступних для тракторного трелювання, а крутосхилі стиглі лісові масиви досить часто залишаються недоторканими. В той же час при використанні тракторів з одного гектара лісової площі зноситься від 150 до 600 кубометрів родючих грунтів, а за 3-4 ходки трактор майже повністю знищує грунтовий покрів.

Останнім часом поряд з подальшим удосконаленням канатно-підвісних пристроїв для внутрілісосічного транспортування деревної сировини в Карпатському регіоні повертаються до невиправдано забутого гужового трелювання. У порівнянні з 1990-м роком поголів’я коней збільшилось в 1,8 раза і складає понад 8 тисяч голів. До речі, зауважимо, в Швеції до виконання трелювальних операцій залучають 30 тис. голів, а в Австрії – 400 тис.

Вимогам екотехнічного транспортування деревної сировини з гірської лісосіки більше відповідає гелікоптерне її переміщення безпосередньо від місць звалювання дров. Однак використання гелікоптерів стримується значними питомими витратами. Отже, для освоєння гірських лісосік в Карпатському регіоні рекомендуються як мобільні короткодистанційні канатні установки, так і канатні установки з проміжними опорами.

Принагідно наголошу на тому, що в Україні до цих пір ще не отримали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове формування породного складу лісосировинних баз довкола целюлозно-паперових виробництв.

Т. Шкіря

Завідувач кафедри технології та обладнання лісопромислового виробництва Укр ДЛТУ.

Газета "Деревообробник"