Гілки ростуть розсіяно, не мутовками. Шишки дозрівають до осені року цвітіння, розкриваються восени або на початку весни, насіння випадає протягом декількох років, зберігає сходження 1–2 (3) роки; посіяне весною сходить через 15–30 днів. Коренева система сіянців дуже пластична: при захворюванні утворює додаткові корені. Сіянці ростуть швидко, через 5–6 років сягають понад два метри. Модрина дуже світлолюба.

Європейська модрина росте на гірських схилах Альп та Карпат на висоті між 1000 та 2500 м, піднімається в альпійський пояс, доходить до альпійського криволісся. Нижче вона зустрічається у суміші з ялиною та смерекою, доживає до 500 і більше років.

Сибірська модрина, яка відрізняється найціннішою деревиною з усіх її видів, росте на сході та північному сході європейської частини Росії, на Уралі, Алтаї, у Саянах, у Західному та Східному Сибіру.

В Європі, починаючи зі стародавнього часу, деревину модрини широко використовували для будівництва. Так, інженери Стародавнього Риму вибирали модрину для будівництва амфітеатрів, оскільки їм було відомо, що вона дуже міцна та надстійка до гниття.

Місто Венеція будувалося в період V–XI століть. Майже 400 тисяч свай з модрини було забито для укріплення основ різноманітних споруд. Через 1000 років частину свай обстежили. У висновках стосовно їх міцності сказано, що сваї із модрини, на яких основана підводна частина міста, ніби закам’яніли. Це дерево стало настільки твердим, що не тільки сокира, пила його не бере.

Наприкінці ХІХ століття італійський історик Тенторі, автор багатотомної „Історії Венеції” писав, що благополуччя населення Венеції забезпечується міцністю модринних свайних споруд міста на островах.

Модрина – ядрова порода. Її ядро червонувато-буре, значно темніше, ніж у сосни, ялини, берези. Кольорова гама модрини значно розширює можливості архітекторів та дизайнерів. Річні шари яскраво виражені, добре проглядаються на всіх поперечних розрізах деревини й надають струганим поверхням гарну текстуру без необхідності її посилення барвниками. Вона дещо м’якша за дуба, однак перевершує його у міцності. Крім того, завдяки особливому складу смоли модрина з часом міцнішає.

Із модрини способом підсочування добувають високоякісний терпентин (живицю). Живиця слугує сировиною для виробництва скипідару і каніфолі. Із живиці отримують ефірну олію (до 16%), до складу якої входить а-пинен, діпентен, сільвестрен, сільвінова кислота. Тверда частка живиці представлена, головним чином, абієтиновою кислотою. Хвоя містить ефірне масло (майже 20%), до складу якого входить а-пинен, бор-неол та борніл-ацетат; а також аскорбінова кислота (0,2%). Кора містить дубильні речовини (8 – 10%) та глікозид-коніферин, насіння – жирну олію, яка висихає.

У медицині скипідар модрини широко застосовують у мазях як подразнюючий та відволікаючий засіб при ревматизмі, міозитах, невралгії, подагрі, а також для інгаляцій як протимікробний та дезинфікуючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів, бронхітах, бронхоектазах, абсцесах та гангрені легенів.

У епічних творах народів мансі модрина вважається символом могутності, довголіття  та вічного оновлення життя. Водночас модрина – дерево, яке заспокоює. Вона зцілює нервові розлади, які супроводжуються приступами меланхолії і депресії. Її вплив допомагає побачити кращий бік життя.

Модрина посідає особливе місце у виробництві. З неї виготовляють паркет, масивну дошку підлоги, стінові панелі, сходи, вікна, двері, клеєний віконний та стіновий брус, меблі та інші вироби. Українські деревообробники, зазвичай, експортують сибірську модрину із Росії.

За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"
derevo.com.ua