Навряд чи багатьом з нас доведеться побувати в будинках респектабельних англійців, німців або французів, щоб подивитися бодай на внутрішній інтер’єр їхнього житла. Однак дещо можна взнати і без відвідин. Наприклад, на чому сидять оті небідні європейці, смакуючи біля каміна каву, обідаючи у просторій їдальні зі всією родиною, або просто цікавлячись новинами з поважних перідичних видань.

Так ось, чимало цих шановних громадян сидять у кріслах та на стільцях класичного, епохи Георга V, українського виробництва. Правда, про походження цих вишуканих предметів меблів вони й не здогадуюються. На те є своя причина, про яку скажемо пізніше. А зараз поговоримо про виробництво елітних крісел, та тих людей, що їх продукують.

З розрахунком на власні сили

Спільне українсько-британське підприємство “Далланс” знаходится у мальовничому місті Кам’янець-Подільському. Промисловий майданчик розташували на викуплених виробничих площах колишньої ткацької фабрики. І протягом декількох місяців (нечувано стислий строк) завершили монтаж верстатів. Тут треба віддати належне технічному директору підприємства Віктору Твердохлєбову. Енергетик за фахом, він набув солідного досвіду організаційної та керівної роботи, очолюючи відповідальні посади на теплоелектроцентралях, енергетичну службу потужного заводу та ін. У 1996 році, коли розгорнулися роботи на промисловому майданчику, йому вже було 55 років. Однак його енергії та працездатності заздрили молоді люди. Вони просто за ним не встигали.

Віктор Володимирович не став звертатися до спеціалізованих монтажних організацій. Він сам підібрав потрібних спеціалістів і під його керівництвом вони виконали монтаж верстатів, систем живлення й енергозахисту та ряд інших необхідних робіт. Єдине, на що були запрошені фахівці зі сторони, це монтаж системи вентиляції. Сьогодні панові Віктору вже за 60. А він - усе такий же енергійний та працьовитий.

Марудні дерев’яні проблеми

Сьогодні підприємство виробляє 73 моделі крісел та стільців. Крім того – 22 найменування інших предметів меблів, серед яких різноманітного призначення столи, етажерки, комоди тощо. Для виготовлення цих вишуканих англійської класики речей використовується бук, дуб та червоне дерево. Деревина, окрім останньої породи, закуповується в Україні. Це саме те, про що всі мріяли під час жорстокої економічної кризи – не сировиною торгувати з іноземцями, а готовими виробами. І ось уже така торгівля розпочалася. У нашому випадку - збоку “Даллансу”. Однак дехто з владних структур обласних рівнів вважає, що безпроблемні життя та праця не цікаві.

Як наголосив власник підприємства Ігор Твердохлєбов, бук, а його найбільше треба, легше купувати в Румунії або Словаччині, ніж, скажімо, в Івано-Франківській чи в Чернівецькій областях. Справа в тому, що місцева влада створює всілякі перепони: то обмежує вивіз деревини за межі області, то взагалі забороняє вивозити. Не розумію, у чому річ, каже Ігор Володимирович, адже ми українські виробники, працюємо прозоро, поповнюємо казну нашої держави, створюємо робочі місця для наших людей.

Фабрика “кривих” речей

Виявляється, англійська класика майже не сприймає прямих ліній. Тож 80 відсотків деталей меблів, які виробляються на підприємстві, - криволінійні. Виготовити їх дуже непросто. Деревина проходить складний шлях. Щоб його прослідкувати, з начальником виробництва фірми “Далланс” Іваном Піганом направляємось до початкової ланки – складу деревини. Звідси колоди потрапляють до потужної стрічкопилкової рами італійського виробництва Primultini, яка здатна робити ветикальний розпил дерева діаметром до 1,2 метра. Колоди, в залежності від потреби, ріжуть на дошки товщиною від 20 до 90 мм. Частина їх відразу потрапляє до сушильних камер, частина переробляється на заготовки. Чому вся деревина не сушиться одночасно? Ось що відповів на це запитання Іван Романович. Вся справа у досягненні надійності з’єднань крісел. Деталі із шипами повинні мати остаточну вологість 6%. А деталі з гніздами, в які вставляються шипи, – 8%. З часом вологість деталей вирівняється. Деревина з гніздами потроху всихатиме, а з шипами набрякне. Таким чином з’єднання стане міцнішим, ніж на момент виготовлення крісла.

У цеху виготовлення заготовок здійснюється розкрій деревини та торцювання. Тут задіяно 8 стрічкопилкових верстатів англійського та італійського виробництва, чотирибічний німецький WEINING, фугувальні та рейсмусні верстати.

У цеху виготовлення деталей експлуатується фрезерна група італійських верстатів, серед яких є фрезерно-копіювальний напівавтомат, з допомогою яких продукують криволінійні деталі з одночасним їх шліфуванням. Без перебільшення кращим надбанням на фірмі вважається німецький робот Spider, здатний в автоматичному режимі виконувати 15 операцій одночасно. Він замінює 7 кваліфікованих працівників. Є в цеху одно- та двобічні шипорізи. Свердлильна група представлена італійськими одношпиндельними двобічними та восьмишпиндельним верстатами. Сидіння виготовляються з українського поролону, та не менш якісної тканини, серед якої немало італійської, класичного забарвлення. В останньому випадку все залежить від замовника. Він може дати свою тканину або порекомендувати підібрати підходящу до стилю в магазині.

Якими мудрими не були б сучасні верстати, проте детально відшліфувати криволінійні деталі їм не завжди під силу. Тому досягати досконалості доводиться вручну. Саме за цією операцією ми застали Наталю Юник, яка вправно діяла пневмошліфувальною машинкою. Збиранням крісел займався Олександр Кузьмін. Робітник каже, що німецький клей, який він використовує, “схоплює намертво”. Сашкові можна вірити, адже рекламацій від іноземців не надходило.

В окремому приміщенні розташовані три фарбувальні кабіни. В одній з них займалася лакуванням крісел Анна Качинська. На підприємстві, як з’ясувалося, застосовуються всі відомі сучасні лаки німецького виробництва, крім акрилового.

Майже все – на європейський ринок

Підприємство протягом року виробляє від 16 до 20 тисяч крісел та стільців. Крім того, як було зазначено, не малу кількість інших меблів плюс понад 40 видів профільного погонажу. Український же ринок споживає в середньому 10% цієї продукції. Фірма умеблювала кріслами театр ім. Лесі Українки у Києві, прикрасила своїми виробами Лівадійський палац у Криму, приміщення Верховної Ради України, деякі готелі та ресторани. Про розширення внутрішнього ринку мова ні в найближчій, ні в середньостроковій перспективі не йде. Житлова ситуація, в якій перебуває більшість населення України, не дозволяє. У кращому випадку забезпеченість житлом нашого населення досягне 20 кв. м. загальної житлової площі на одну людину. Для порівняння скажемо, що сьогодні цей показник, наприклад, в Італії – 32, у Німеччині та Франції – 40-42, у США – 54 кв. м. Так що в квартирах більшості українців кріслам фірми “Далланс” ще немає місця.

Як розповів Ігор Твердохлєбов, фірма втратила канадський ринок, де у свій час було реалізовано 30 тисяч крісел. Та жалю від того особливого не відчуває, бо шлях до Канади не близький, вберегти товар від пошкодження вельми не просто. До того ж крім Канади крісла, виготовлені у Кам’янець-Подільському, продаються у більш ніж у 20 країнах. Правда, через Велику Британію. До туманного Альбіону вони надходять білими, тобто не лакованими. Там ними комплектуються гарнітури і під останні лакують відповідним кольором. Власне, Англія припинила меблеве виробництво у себе вдома, перенесла його в Індонезію, Малайзію і тепер ось в Україну – туди, де є дешеві сировина та робоча сила. Що лишилося в британців, так це відома торгова марка. Вони нею й користуються. Нам же лишається надія, що з часом стануть широко відомими у всьому світі й наші виробники.

Дещо про кадри

На фірмі у Кам’янець-Подільському виробництвом меблів займаються 107 працівників. Мають вони пристойний заробіток – у середньому – 500 гривень за місяць. І все ж плинність кадрів існує. Справа тут ось у чому. На підприємство приходить некваліфікована молодь, навчається і, надбавши відповідний рівень фаху, виїздить за кордон. І на те поки що нема ради. Тішить хоча б те, що на підприємстві лишається кістяк найкращих фахівців. Вони й заробляють добре – до 900 гривень. Що ж доживемо й ми до того часу, коли українці зароблятимуть у себе вдома не менше, ніж за кордоном, адже підприємництво розвивається гарними темпами. Досягнення фірми” Далланс” тому приклад.

Петро ХОМИЧ,
м.Кам’янець-Подільський.

Газета "Деревообробник"