Стійка деревина

ІІ. Деревина середньої стійкості

ІІІ. Деревина малої стійкості

IV. Нестійка деревина

Згідно з європейським стандартом ЕН 350-2:1994, всі породи за стійкістю деревини до гниття поділяються на 5 класів. До дуже стійких належать: тік (Індія), евкаліпт (Австралія), гринхарт (Півд. Америка) та деякі інші, до стійких – дуб, біла акація, тис, каштан, махагон та інші; до відносно стійких – сосна, волоський горіх, псевдотсуга та інші, до малостійких – ялиця, ялина, в’яз тощо, до нестійких – вільха, береза, тополя, бук та інші. Ця класифікація базується на показниках ядрової деревини, а заболонь віднесена до нестійкої деревини. Меншою мірою від породи залежить стійкість до деревних точильників. З-посеред усіх порід, які ростуть на теренах України, найбільшу стійкість щодо них виявляє деревина кипарису.

Як уже зазначалося, процес гниття залежить від умов, у яких зберігається чи використовується деревина. В умовах, несприятливих для розвитку грибів, вона може зберігатися без руйнування досить довго, й не тільки в сухих приміщеннях, а й просто неба. Прикладом слугують старовинні дерев’яні церкви та інші будівлі. Збереглися вони там, де існують для цього сприятливі умови. І навпаки, в несприятливих умовах (контакт з вологими матеріалами, висока вологість середовища, різкі перепади вологи та температури) деревина швидко руйнується. В ній з’являються численні тріщини, які порушують її цілісність й слугують найкращим місцем розвитку грибів.

Під землею деревина зберігається досить добре. Про це свідчать знайдені в Керчі частини грецьких саркофагів (IV-V ст. до н. е). Однак і без участі грибів деревина під землею руйнується – іншими простішими рослинами та мікроорганізмами. В цих умовах різні породи теж виявляють неоднакову стійкість: ялівець, сосна, дуб, вільха, ясен, клен, береза (перелік за спаданням стійкості. Ці висновки зроблені за результатами вивчення археологічної деревини. Добре зберігається деревина і під водою, наприклад, модринові палі Венеції, вільхові палі Амстердама.

Засоби покращення стійкості деревини

По-перше, дуже важливо забезпечити найкращі умови зберігання та експлуатації деревини і, насамперед температурно-вологісний режим. Для збереження високої вологості круглого заготовленого лісу, його можна залити водою і це йому не зашкодить. З тією ж метою торці колод іноді обмазують гідроізоляційною речовиною. Пиломатеріали, навпаки, складають у штабель таким чином, щоб забезпечити його повну вентиляцію, захистити від дощу та сонця. Добре провітрювання необхідне для збереження дерев’яних будівель. Високий суцільний паркан навколо дерев’яного будинку погіршує умови експлуатації будівлі, особливо, коли обійстя розташоване в низині. Важливо забезпечити режим найменших коливань вологості навколишнього середовища для навантажених елементів будівлі (крокви, балки перекриття тощо).

По-друге, деревину обробляють антисептиками. Проте тут не все так просто, як здається на перший погляд. Практика захисту пам’яток дерев’яної архітектури свідчить, що застосування цих речовин не завжди приводить до однозначних результатів. Синтетичні антисептики (наприклад, пентахлорфенол і пентахлорфенолят) призупиняють біоруйнування, але спричиняють комплекс незворотних негативних процесів, як-от хімічна деструкція целюлози в поверхневому шарі, додаткове розтріскування. Крім цього, разом зі шкідливими мікроорганізмами та грибами знищуються й природні вороги домашнього точильника, який відчутно активізується. Тому вибір антисептика надзвичайно важливий. Багато залежить й від способу просочування. Проблемою є також обмежений термін дії речовин. А відтак, необхідно періодично повторювати обробку деревини антисептиками.