Лісові угрупування за складом і будовою мають регіональний характер і дуже динамічні. Родина розоцвітих (Rosaceae) – невід’ємна частина природного комплексу українських Карпат.

Переважають яблуня, груша, слива, горобина, черемха. Саме вони створюють неповторну кольорову гаму навколо нас, зміцнюють, зв’язок людини з природою, активізують наш відпочинок. Вони не тільки привабливі, а й корисні, мають величезне господарське значення (лісівниче, харчове, промислове). Ростуть в усіх частинах світу, найбільше – в помірній кліматичній зоні. „Сімейка, мов у Омелька”: нараховує близько 2000 видів. В Карпатах нараховується 70 видів дикоплодових дерев та 110 видів чагарників, по всій гірській вертикалі – від рівнин до полонин. Загальний ареал – від Атлантики до Камчатки і на інших континентах. Приваблює в розоцвітих все: – і квіти, і плоди, і запах, і нектар, і деревина. Для багатьох диких тварин і птахів вони надійний та єдиний притулок, що захищає і годує в предковічній гущавині пралісів, на старих вирубках, галявинах, по бережках та потічках і навіть на кам’янистих схилах та перевалах завжди можна знайти плодові дерева та ягідні чагарники. Безпосередньо в ярусі корінних деревостанів, під наметом, росте горобина, черешня, груша, глід і багато інших.

Яблуня лісова (дичка, кислиця) очолює рід яблуневих (Padus). Вона найбільш світлолюбива, суцільних масивів чи груп не утворює. Досить довговічна. В сприятливих умовах доживає до 300 років. Дійшла до нас із кам’яного віку. У ті далекі часи життя наших предків значною мірою залежало від природних дарів. Народна любов до дикорослих збереглася й до нині. З поширенням „культурних” садів роль „дичок” не зменшилася. Садівники та селекціонери шанують їх як надійні „підщепи”, що підсилюють властивості похідних сортів, зокрема, морозостійкість, врожайність, смак. А самих сортів виведено, за останніми даними, близько 10000 (тільки офіційно зареєстрованих).
Найбільшою популярністю користуються такі види яблунь: лісова, східна, сибірська, маньчжурська, сливолиста, Сіверса, Недзвецького (занесена в „Червону книгу”). Всі вони є в арборетумі Мукачівського дендрарію (господарі: Мукачівський держлісгосп та Карпатська лісодослідна станція). На жаль, на Закарпатті, як і всюди в Україні, спостерігається жахливий незрозумілий процес винищення „живих” продуктивних садів, а землі пускають „на торги”. Попаювали, покорчували і здали в оренду. Колись у запорожців було гасло: „Ганьба панам-орендарям!” (Яворницький). Тим часом вже й виноградники корчують, а з яблуневих колод роблять паркет, пиломатеріали, меблі. Деревина яблуні з червонувато-білою заболонню та світло-бурим ядром суцільна, міцна, приваблива. Гріх таку деревину „пускати” на дрова... Але ж плоди „джонатани”, „ред-мелби”, „білого наливу”, „зимового буського” (що на Львівщині) або „ренету” не можна ні з чим порівняти. А сік, вино, мед: до речі, з одного гектара яблуневого саду можна дістати 20 кг меду.

До підродини яблуневих „ромбоїдів” (Romoidеae) належить рід груша (Pyrus), що має близько 30 видів, майже всі в північній півкулі. На Закарпатті груша – „казкове дерево” (див. книгу Івана Ханти „Дарунки груші”, Ужгород). Знаємо й поважаємо і такі груші: звичайну, верболисту, лохолисту, усурійську та інші. Останню використовують садівники, як найкращу, стійку до негараздів підщепу. В молодих лісах груша часом створює чималий домішок, особливо в передгір’ї та в зеленій зоні. Вона має глибоку кореневу систему і сприяє вібростійкості лісу. Плодоносить рясно і щороку. Ще зовсім недавно в Карпатах лісокомбінати заготовляли до 30 тисяч тон грушок та кислиць на рік. І диких кабанчиків було більше.

Груша досить світлолюбива, але менше, ніж яблуня. Посухостійка, не вибаглива до ґрунту. Наприклад, груша лохолиста мала би рости в Карпатах, на кам’янистих розсипах. Серед інших диких аборигенів груша виділяється більш якісною деревиною. Та й стовбур у неї високий та стрункий. З деревини виготовляють декоративний паркет, музичні інструменти, меблі, канцтовари, приклади для дорогих мисливських рушниць. Після незначної „косметики” (підфарбування) груша замінює ебенове (червоне) дерево. В лісових культурах груша відносно швидкоростуча. Росте поряд з дубом, обганяючи його, а потім переходить у нижній ярус як тінепідгон.

Горобина (Sorbus) нараховує 80 видів. З них найбільш цікаві: звичайна, садова (домашня), гібридна (десертна, слабосолодка), вільхолиста. Ареал широкий, досягає тундри. Дерево досить високе – 15–20 м, діаметр до 30 см, вік 200–300 років. В соснових лісах може утворювати суцільний підлеглий ярус (Слобожанщина). Зимостійка, дуже декоративна, особливо восени, коли вкривається з помаранчово-червоними супліддями-китицями. В Карпатах доходить до верхньої межі лісу, субальпійського поясу, де цвіте до червня-липня. Досить тіневитривала. Невибаглива щодо вологи: однаково добре почуває себе і на сухуватих, і на вологих ґрунтах терас і заплав. Плодоносить щороку, починаючи з 8-річного віку. Плоди горобини мають величезне поживне і лікарське значення. За вмістом цукру (5,1%), кислот (2,4%), дубильних речовин (0,5%), а також аскорбінових кислот, вітамінів, спирту. За вмістом глюкози, фруктози, сахарози перед горобиною поступаються чорна смородина і лимони. Крім того, горобина щедрий медонос. Солодкоплідна форма, що походить з Моравії, вміст цукру в плодах має до 10,5%. На Закарпатті останнім часом поширена горобина чорноплідна (аронія) – надійний лікар (знижує тиск). Плоди горобини звичайної вживають як в’яжучий, кровоспинний, сечогінний, проти дизентерійний засіб. Деревина також має неабияку цінність – тверда, пружна, добре обробляється, полірується, використовується на вироби ширвжитку.

Черемха, або черемшина (гуц.), роду Padus. Належить до підродини сливових (Prunoideae) разом з абрикосом, мигдалем, вишнею та черешнею. Всього близько 20 видів. Дерева до 10–20 м висоти. Заслуговує на увагу черемха пізня (P. Serotina), що походить з Північної Америки. У себе на батьківщині вона досягає 30 м висоти. Посухостійка, зимостійка, до ґрунтів невимоглива. Росте доволі швидко. Плодоносить з 5 років досить рясно. Плоди чорні, мов грона винограду сорту „Отелло”, їстівні, лікувальні. Має форми: плакучу, пірамідальну, строкату. Добре переносить обрізку. Дає буйну поросль навколо материнських дерев. Тому її вважають меліоративною породою і можуть використовувати для закріплення еродованих схилів. Деревина міцна з красивим ядром.

Слива (Prunus) з тієї ж родини розоцвітих, хоча має білі квіти. Як плодове дерево, введена в культуру ще до нашої ери. Нараховує близько 200 видів і сортів, більшість з них походять від сливи домашньої (P. Domestica), батьком якої є терен (P. Spinosa). Сливу шанують на Закарпатті. Є пропозиції ввести її в герб цього краю. Популярною вона стала, мабуть, завдяки своїм плодам, цукристим, соковитим, багатим на вітаміни. Вони гарні як у свіжому, так і в переробленому вигляді. Варення, джем, а ще сливовиця – відома домашня горілочка. Як бачимо, це – дерево-легенда. Але в Китаї чомусь квітка сливи – емблема зими. Відома вона була і в Київській Русі (садки Ярослава Мудрого).

Про розоцвіті написано багато. Вони варті того. Нагадаємо про агротехніку та технологію їх вирощування. Вона також має давні традиції. Ось основні: підготовка насіння до сівби, вирощування сіянців та саджанців у розсадниках.

Для успішного пророщування насіння потрібна досить тривала стратифікація: у вишні і сливи – 150 днів, у яблуні та груші – 90, у горобини 180–200 днів. Субстрат – торфяно-піскова суміш. Великі партії насіння можна пророщувати в земляних траншеях у затінених місцях. Найліпше, звичайно, в ящиках у спеціальних сховищах. Норма висіву яблуні, груші та горобини – 2 грамами на погонний метр, черемхи – 8–10 грам на погонний метр, сливи – 30. Догляд за сіянцями в розсадниках – прополювання та розпушування ґрунту. Сіянці сортуються і дорощуються в шкілках. Для посадки можна використовувати сіянці 50–70 см висоти, саджанці – більше 1 м. Дикоплодові найліпше вводити в крайні, освітлені ряди лісових культур, а також куртинами та кулісами на староорних землях, вирубках деградованих дібров та ялинників. Не забувайте про щеплення дичок-аборигенів, а також створення кормових реміз для тварин у мисливських господарствах та на високогір’ї.

За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"
derevo.com.ua